2М 20:12: "Шануй свого батька та матір свою,
щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь,
Бог твій, дає тобі!"
Сьогодні низько я вклонюся, до землі!
І хочу мамі: Щиро дякую!- сказати...
Ми у них діти, чи дорослі, чи малі-
І будуть мами нас завжди благословляти!!!
На її руки я з любов'ю подивлюсь
Вони трудилися щоб нас, дітей, зростити
Не приховаю сліз, за неї помолюсь-
Щоб дав Бог сили мамі ще на світі жити!
І приголубить, знову, та рука мене
Що у дитинстві не втомлялась пеленати
Ось та рука мене у перший клас веде-
І научає Біблію читати...
Пройшли роки... Посивіли виски
І мами руки уже внуків сповивають...
Гортають знову Біблії листки-
Вже внуків віри і любові научають...
Ще час минув... І мами вже нема...
Є сльози радості... Скорботи... Сльози втіхи...
Без неньки рідної і літо, як зима...
Навіть заплакали, кришталем вкриті стріхи...
Хай Господь рясно наших мам благословить
Матусям і бабусям зичу щастя!
Нехай Господь, ще Ваші дні продлить
І береже від горя і нещастя..
Андрей Краснокутский,
Ротмистровка, Украина
Так будь же зеркалом у Бога
И освящаясь - отражай.
Иначе истины не трогай
Не разрушай, не искажай...
***********************
Лист бумаги на столе
Ручка полная чернил -
Это всё, что нужно мне
Да Господь чтоб посетил... e-mail автора:kravas@email.ua
Прочитано 1908 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Пояс Богородицы - Галина Подьяпольская В этом комментарии хочу напомнить читателям, что практика использования различных предметов для исцеления берёт своё начало с первоапостольских времён. См. Деяния святых апостолов 19гл.11,12 ст.
***
Любителям выставлять "неуды" предлагаю оставлять комментарии в обоснование своей позиции.
Проза : Та *церковь* (Часть 4. Начальником пойдешь?) - Сергей Сгибнев Данный эпизод вписался в повествование совершенно неожиданно. Хотя написан был примерно восемь лет назад. Что удивительно - сохранился. Видимо ждал своего часа. Похоже, что герои повествования начинают жить своей собственной жизнью....
Ну что же, с Богом!
